Відповідно до ст. 14 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480 «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 4 Закону України від 5 квітня 2001 року N 2374 «Про обіг векселів в Україні», із змінами та доповненнями (далі — Закон N 2374), передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги (крім фінансових векселів). Платіж за векселем здійснюється на території України тільки у безготівковій формі (ст. 6 Закону N 2374). Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Тож позиція ДФС України викладена у згаданому листі чітка: платники єдиного податку не можуть використовувати векселі в якості форми розрахунків. Ті ж суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва з використанням векселів, не можуть бути платниками єдиного податку.